Резюме

6-річний кастрований сіамський кіт був направлений на обстеження з приводу атаксії задніх кінцівок та сліпоти тривалістю 2 тижні. Під час фізикального огляду було виявлено набряк правої задньої кінцівки, без травм в анамнезі та без ознак зовнішньої рани. Офтальмологічне обстеження виявило двосторонню відсутність реакції загрози та зміни, характерні для увеїту. Аналіз крові виявив зміни, характерні для запалення, включаючи підвищення рівня амілоїду А в сироватці крові. Тести на інфекційні захворювання були негативними. Дегенеративні нейтрофіли та бактеріальні коки були виявлені під час тонкоголкової аспіраційної цитології ураженої кінцівки. Рентгенографія грудної клітки та УЗД органів черевної порожнини не виявили патологій. Було запідозрено первинний піоміозит і призначено кліндаміцин після встановлення дренажної трубки Пенроуза. Крім того, були призначені очні краплі, що містять тобраміцин, атропін і преднізолон. Клінічні ознаки та рівень амілоїду А в сироватці крові помітно покращилися через 5 днів лікування. На підставі анамнезу та відсутності інших даних було запідозрено, що увеїт є вторинним по відношенню до піоміозиту. Клінічні ознаки повністю зникли, і протягом 6-місячного періоду спостереження не було зафіксовано жодного рецидиву. Наскільки нам відомо, первинний піоміозит з увеїтом у котів раніше не зустрічався.

1 ВСТУП

Піоміозит – це бактеріальна інфекція скелетних м’язів, часто пов’язана з абсцедуванням (Patel та співавт., 1997). Він може виникати після прямої травми м’язів (вторинний піоміозит) або в результаті гематогенного поширення бактерій (первинний піоміозит). У людей він переважно викликається золотистим стафілококом і найчастіше вражає чотириголовий, сідничний та клубово-поперековий м’язи (Cherry та співавт., 2001). Зазвичай добре піддається антибіотикотерапії, але може призвести до летального результату, якщо лікування затягується (Bickels та співавт., 2002). Паразитарна інфекція (наприклад, неоспороз, токсоплазмоз і гепатозооноз) є найпоширенішою причиною інфекційного міозиту у тварин, але бактеріальна інфекція (наприклад, лептоспіроз, клостридіальні та рикетсіозні інфекції) також часто зустрічається у собак і котів (Podell, 2002). Крім того, у дорослих котів була описана запальна міопатія, асоційована з вірусом імунодефіциту котів (Podell та співавт., 1998).

Піоміозит частіше зустрічається в тропічному, ніж у помірному кліматі, а у людей, як правило, виникає у дорослих із сприятливими медичними умовами, такими як ВІЛ-інфекція, цукровий діабет або алкогольна хвороба печінки, а також нещодавня травма ураженої групи м’язів в анамнезі (Cherry та співавт., 2001). Первинний піоміозит зустрічається вкрай рідко як у людей, так і у ветеринарних пацієнтів.

Тут ми описуємо кота з первинним піоміозитом, у якого не було виявлено жодного основного захворювання.

2 ПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИПАДКУ

6-річного кастрованого кота сіамської породи направили до ветеринарної клініки Національного університету Чеджу для дослідження атаксії задніх кінцівок і сліпоти тривалістю 2 тижні. Також було відмічено зміну кольору райдужної оболонки ока з блакитного на жовтий (Зображення 1b). При надходженні до клініки кіт був пригнічений, але бадьорий і реагував на зовнішні подразники з нормальною оцінкою стану тіла. Фізикальне обстеження виявило легку гіпертермію (39,5°C), легку тахікардію (ЧСС 180 ударів на хвилину), легке тахіпное (частота дихання 30 вдихів на хвилину) та дифузний набряк правої задньої кінцівки без ознак травми (Зображення 1a). Офтальмологічне обстеження виявило зміну кольору райдужки, дискорію, помутніння рогівки, хоріоретиніт та відсутність реакції на загрозу з обох боків. Внутрішньоочний тиск (ВОТ) становив 2 мм рт.ст. на правому оці (ПО) та 3 мм рт.ст. на лівому оці (ЛО) (референтний інтервал 15-25 мм рт.ст.). Загальний аналіз крові (ЗАК) виявив нерегенеративну анемію та нейтропенію (гематокрит 27,6%, референтний інтервал 30,3-52,3%; нейтрофіли 440/мкл, референтний інтервал 1480-10 290/мкл). Аналіз мазка крові виявив тяжкі токсичні зміни нейтрофілів (вакуолізація цитоплазми, цитоплазматичні базофільні тільця і тільця Доле) і зсув вліво (Зображення 2а). Біохімічний аналіз сироватки крові виявив підвищений рівень сироваткового амілоїду А ([САА] 89,6 мкг/мл; референтний інтервал 0-5 мкг/мл), креатинкінази ([КК] 1099 Од/л; референтний інтервал 0-314 Од/л) та аспартатамінотрансферази ([АСТ] 178 Од/л; референтний інтервал 0-48 Од/л). Були проведені рутинні коагуляційні тести, оскільки кіт був у критичному стані; активований частковий тромбопластиновий час був подовжений ([АЧТЧ] > 2000 с; референтний інтервал 86-137 с), а протромбіновий час знаходився в межах референтного діапазону. Серологічні тести в місці надання допомоги та зовнішня полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) на вірус імунодефіциту котів, котячу лейкемію та токсоплазму були негативними. Рентгенографія грудної клітки та УЗД черевної порожнини були без особливостей. Цитологія зразків тонкоголкової аспірації, взятих з набряку правої задньої кінцівки, виявила дегенеративні нейтрофіли та бактеріальні коки (Зображення 2b). Крім того, за допомогою тесту на бактеріальну ідентифікацію було виявлено Streptococcus canis. На підставі результатів клінічного обстеження та лабораторних досліджень пацієнтці було поставлено діагноз “первинний піоміозит та увеїт”.

ЗОБРАЖЕННЯ 1

Фотографії, на яких видно набряклу праву задню кінцівку без ознак травми (а) та змінений колір райдужної оболонки ока (b; синій на жовтий).

ЗОБРАЖЕННЯ 2

Цитологія мазка периферичної крові, що показує паличкоядерні клітини (жовта стрілка) та нейтрофіли з базофільною цитоплазмою, вакуолізацію цитоплазми та тільця Деле (червона стрілка), що відповідає зсуву вліво та токсичним змінам (а). Зразок аспірату, взятого з набряклої правої задньої кінцівки за допомогою тонкоголкової біопсії, показує дегенеративні нейтрофіли (жовта стрілка) і бактеріальні коки (червоне коло) (б). × 400.

Під час госпіталізації кіт отримував внутрішньовенну інфузійну терапію буферним кристалоїдом (2,5-5 мл/кг/год), знеболення (реміфентаніл; 6 мкг/кг/год) та комбінацію антибіотиків широкого спектру дії (амоксицилін-клавуланова кислота, 20 мг/кг, внутрішньовенно, кожні 12 годин; марбофлоксацин, 2 мг/кг, перорально, кожні 24 години; метронідазол, 7,5 мг/кг, внутрішньовенно, кожні 12 годин) впродовж 3 днів. Додатково кіт отримував 1% очні краплі преднізолону ацетату (кожні 8 годин), 1% очні краплі атропіну (кожні 12 годин) та офтальмологічний розчин, що містить тобраміцин (кожні 8 годин). Оскільки через 3 дні антибактеріальної терапії широкого спектру дії рівень ССА не покращився, було встановлено дренажну трубку Пенроуза для полегшення відтоку гнійних виділень (Зображення 3), а попередні антибактеріальні препарати було замінено на кліндаміцин (12,5 мг/кг, перорально, через кожні 12 годин) після отримання результатів тесту на бактеріальну чутливість. Згодом, протягом наступних кількох днів показники САА, КК, АСТ та цитратної аланінамінотрансферази помітно покращилися. Дренаж Пенроуза видалили на 9-й день, а кота виписали з лікарні на 12-й день. Лікування пероральним кліндаміцином для лікування первинного піоміозиту та місцево преднізолону ацетатом 1% (кожні 8 годин), атропіном 1% (кожні 12 годин) та офтальмологічним розчином, що містить тобраміцин (кожні 8 годин), для лікування увеїту було продовжено. При повторному обстеженні, через 4 тижні, показники САА (Зображення 4а), АСТ (Зображення 4b), КФК (Зображення 4c) та цитратного АЧТЧ (Зображення 4d) були в межах референтного інтервалу, а нейтропенія зникла. Крім того, атаксія значно покращилася, і, за винятком персистуючих ниток фібрину, зникли очні аномалії (Зображення 5). Всі препарати були відмінені, і протягом 6-місячного спостереження не було зафіксовано жодного рецидиву.

ЗОБРАЖЕННЯ 3

Встановлення дренажної трубки Пенроуза для полегшення відтоку гнійної рідини з набряку правої задньої кінцівки.

ЗОБРАЖЕННЯ 4

Послідовні зміни сироваткового амілоїду А (САА; референтний інтервал 0-5 мкг/мл) (а), креатинкінази (КК; референтний інтервал 0-314 Од/л) (б), аспартатамінотрансферази (АСТ; референтний інтервал 0-48 Од/л) (в) та активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ; референтний інтервал 86-137 с) (г) у ході лікування.

ЗОБРАЖЕННЯ 5

Зовнішній вигляд пацієнта після лікування: нормальна поведінка, зменшення набряку задніх кінцівок та помітне покращення очних змін, зокрема повернення нормального кольору райдужної оболонки.

3 ОБГОВОРЕННЯ

Наскільки нам відомо, первинний піоміозит у котів раніше не зустрічався. Крім того, особливий інтерес викликає відсутність основного захворювання та наявність супутнього увеїту.

Хоча первинний піоміозит добре описаний у пацієнтів з попередніми захворюваннями, про нього рідко повідомлялося в імунокомпетентних людей (Bickels та співавт., 2002). Cherry та співавт. (2001) повідомили про незвичайний випадок торакоабдомінального піоміозиту, спричиненого інфекцією бета-гемолітичного стрептокока групи А, у раніше здорової молодої жінки, яка не мала в анамнезі локальної травми. Minami та співавт. (2017) повідомили про піоміозит стегна, спричинений стрептококом групи А в імунокомпетентного дорослого без будь-якої основної причини, а Knees та співавт. (2018) – про грамнегативний піоміозит в імунокомпетентної пацієнтки. Elzohairy (2018) повідомив про первинний піоміозит у 15 дітей і дійшов висновку, що первинний піоміозит може виникати в осіб різного віку. Наскільки нам відомо, первинний піоміозит не описаний у ветеринарній літературі. Слід зазначити, що локалізація (стегно) та вид бактерій (Streptococcus) у кота, описаного в цій статті, мають схожість з попередніми повідомленнями в літературі, присвяченій людям.

Загальновизнано, що увеїт може бути пов’язаний із системним запаленням у людини (Jammal та співавт., 2021). Kulpati та співавт. (1990) раніше повідомляли про передній увеїт як ускладнення тропічного піоміозиту у людей. Massa та співавт. (2002) ретроспективно повідомили, що 42% собак з увеїтом мали супутні системні захворювання, такі як запалення та неоплазія, тому вони рекомендували проводити широкі діагностичні тести на додаток до протизапальної терапії. Інше ретроспективне дослідження показало, що у 6 з 356 собак з хірургічно вилікуваною піометрою був діагностований супутній увеїт (Jitpean та співавт., 2014). Крім того, повідомлялося про увеїт у кота з септичним перитонітом (Pumphrey та співавт., 2011). Постульовані механізми розвитку увеїту як ускладнення системного запалення/інфекції включають вплив цитокінів, бактеріальних токсинів та інших медіаторів запалення на гематоенцефалічний бар’єр (Pumphrey та співавт., 2011). У цьому випадку вважається, що увеїт був спровокований системним запаленням, що виникло внаслідок первинного піоміозиту, і, наскільки нам відомо, це раніше не було описано у ветеринарній літературі.

На людях добре описано, що у критично хворих пацієнтів спостерігається підвищена контактна активація при супутньому споживанні фактора XII, що призводить до подовження АЧТЧ (Bachler та співавт., 2019). Більше того, нещодавні дослідження також довели, що дефіцит фактора XII є поширеним явищем серед критично хворих людей, особливо з сепсисом та септичним шоком (Bachler та співавт., 2019). У собак Cheng та співавт. (2009) повідомили, що запалення затримує утворення тромбіну, про що свідчить подовжений активований час згортання крові та АЧТЧ. Тому передбачається, що подовжений АЧТЧ, який спостерігався у цього кота, був пов’язаний з сильним запаленням. Не можна виключати можливість хибного результату при первинному тестуванні.

У людей на початковій стадії піоміозиту може бути достатньо раннього призначення емпіричних внутрішньовенних антибіотиків (Fernández та співавт., 2021). Однак, якщо виявлено абсцес, більшість останніх досліджень рекомендують дренування або хірургічне втручання до початку антибіотикотерапії (Elzohairy, 2018; Fernández та співавт., 2021). У цього пацієнта покращення не настало після початкового лікування антибактеріальними препаратами широкого спектра дії; однак незрозуміло, чи було це пов’язано з дренуванням, чи зі зміною в антибіотикотерапії.

4 ВИСНОВОК

Піоміозит і супутній увеїт у кота без видимого основного захворювання. Вирішення проблеми було досягнуто після антибактеріальної терапії та встановлення дренажу Пенроуза.

ПОСИЛАННЯ НА ДЖЕРЕЛА

1.       Bachler, M., Niederwanger, C., Hell, T., Höfer, J., Gerstmeyr, D., Schenk, B., Treml, B., & Fries, D. (2019). Influence of factor XII deficiency on activated partial thromboplastin time (aPTT) in critically ill patients. Journal of Thrombosis and Thrombolysi, 48(3), 466–474.
2.       Barnes, LD., & Grahn, BG. (2007). Actinomyces endophthalmitis and pneumonia in a dog. Can Vet J, 48(11), 1155–1158.
3.       Bickels, J., Ben-Sira, L., Kessler, A., & Wientroub, S. (2002). Primary pyomyositis. J Bone Surg, 84(12), 2277–2286.
4.       Cheng, T., Mathews, K. A., Abrams-Ogg, A. C., & Wood, R. D. (2009). Relationship between assays of inflammation and coagulation: A novel interpretation of the canine activated clotting time. Can J Vet Res, 73(2), 97–102.
5.       Cherry, C., Wiggins, K., Mijch, A., & Ostergaard, L. (2001). Non-tropical thoraco-abdominal pyomyositis caused by group A streptococcus in an immunocompetent adult. Scand J Infect Dis, 33(11), 854–856. 
6.       Elzohairy, M. M. (2018). Primary pyomyositis in children. Orthop Traumatol Surg Res, 104, 397–403.
7.       Fernández, L. L., Escobar, V. J., Moreno, I. S., Maraña, E. G., & Piqueras, L. C. (2021). Piomiositis aguda: Diagnóstico y tratamiento de 3 casos en un hospital de segundo nivel. An Pediatr (Barc), 95(6), 467–468.
8.       Jammal, T. E., Loria, O., Jamilloux, Y., Gerfaud-Valentin, M., Kodjikian, L., & Seve, P. (2021). Uveitis as an open window to systemic inflammatory diseases. J Clin Med, 12(2), 281.
9.       Jitpean, S., Ström-Holst, B., Emanuelson, U., Höglund, O. V., Pettersson, A., Alneryd-Bull, C., & Hagman, R. (2014). Outcome of pyometra in female dogs and predictors of peritonitis and prolonged postoperative hospitalization in surgically treated cases. BMC Vet Res, 10, 6.
10.       Knees, M., Ayub, M., & Manikkan, A. (2018). Gram-negative pyomyositis in an immunocompetent patient. Cureus, 10(4), e2453.
11.     Kulpati, D. D., Gupta, R., Jain, N., & Kappor, R. (1990). Tropical myositis with pleuropericardial effusion and anterior uveitis. J Assoc Physicians India, 38(2), 184–185.
12.     Massa, K. L., Gilger, B. C., Miller, T. L., & Davidson, M. G. (2002). Causes of uveitis in dogs: 102 cases (1989-2000). Vet Ophthalmol, 5(2), 93–8.
13.     Minami, K., Kenzaka, T., Kumabe, A., & Matsumura, M. (2017). Thigh pyomyositis caused by group A streptococcus in an immunocompetent adult without any cause. BMC Res Notes, 10, 33.
14.     Patel, S. R., Olenginski, T. P., Perruquet, J. L., & Harrington, T. M. (1997). Pyomyositis: Clinical features and predisposing conditions. J Rheumatol, 24(9), 1734–1738.
15.     Podell, M., Chen, E., & Shelton, G. (1998). Feline immunodeficiency virus associated myopathy in the adult cat. Muscle Nerve, 21, 1680–1685. Podell, M. (2002). Inflammatory myopathies. Vet Clin North Am Small Anim Pract, 32(1), 147–167.
16.     Pumphrey, S. A., Pirie, C. G., & Rozanski, E. A. (2011). Uveitis associated with septic peritonitis in a cat. J Vet Emerg Crit Care, 21(3), 279–284.