Ультразвукове дослідження слинних залоз

АВТОРИ: Daniel London, Oded Nahlieli

Ключові слова:  сонографія (ультразвукове дослідження), слинні залози, привушна залоза, піднижньощелепна залоза, під’язикова залоза, камені, пухлина, запалення

Ключові моменти

• Слинні залози поверхнево розташовані і тому можуть бути детально вивчені за допомогою ультрасонографії.
• Важливо сканувати кожну залозу послідовно згідно з протоколом.
• Слинні залози можуть уражатися запальною, доброякісною і злоякісною патологією, яка може бути виявлена ​​сонографічно.
• Слинні залози можуть мати вроджені анатомічні аномалії і можуть містити конкременти, які також виявляються сонографічно.
• Мета статті – отримати глибокі знання про структуру здорових залоз, доступну методику сонографії, патологічні зміни і диференціальну діагностику захворювань.

Фізичні основи та обладнання

Ультразвук являє собою високочастотну акустичну хвилю, яка використовує частоту поза нормального слухового діапазону (20 Гц-20 кГц). Більшість обладнання для голови і шиї, а також щелепно-лицьової області налаштоване на частоту 8 МГц (8 мільйонів циклів в секунду) або вище. Це відрізняється від ультразвукового устаткування, яке використовується в загальній хірургії або акушерстві, яке, як правило, працює на частоті 5-6 МГц, що забезпечує велику глибину проникнення в тканини, але зменшує роздільну здатність зображення. Датчики, що генерують частоти до 20 МГц, і в разі ультразвукової біометрії до 50 МГц, тепер також використовуються для візуалізації слинних залоз. Це дозволяє розрізняти дуже невеликі структури.

Три великі слинні залози (привушна залоза, піднижньощелепна залоза і під’язикова залоза) є парними і легко доступні через їх поверхневе розташування для сонографічної діагностики за допомогою високочастотних лінійних датчиків (8-18 МГц).

В даний час використання високопродуктивних ультразвукових пристроїв генерує сонографічне зображення подібно книзі по анатомії. Роздільна здатність і глибина проникнення ультразвуку залежать від заданої частоти. Чим вище частота, тим краще роздільна здатність, але при цьому погіршується проникнення. Для візуалізації слинних залоз найбільш ефективні лінійні датчики з частотою 7,5 МГц (5,0-13,5 МГц). У вставці 1 представлена ​​послідовність сканування.

У звичайних умовах три великі слинні залози мають подібну гомогенну проміжну ехогенність з різкими межами. Маленькі слинні залози стають доступними для сонографічної діагностики тільки при наявності патологічних змін (наприклад, збільшення за рахунок пухлинного або неопластичного процесу). Показання до сонографічного дослідження включають набряк або збільшення об’єму в області слинних залоз і больовий синдром. Ультразвукове дослідження (вставка 2) дозволяє лікарю уточнювати локалізацію, а саме: чи розташоване утворення в залозі, або просто прилягає до контуру слинної залози. Ця диференціальна діагностика часто не може бути проведена виключно на основі клінічного обстеження.

ЯК СКАНУВАТИ (ПРОТОКОЛИ)

Привушна залоза

Привушна залоза може бути легко вивчена, коли голова пацієнта повернута на бік і знаходиться в положенні перерозгинання. Короткий виклад процедури сканування міститься у вставці 3.

Спочатку сканується залоза в поперечному перерізі, починаючи від кута щелепи до точки, злегка вище козелка. Потім сканується поздовжня проекція. Ультразвуковий датчик повинен бути адекватно прикладений до поверхні шкіри, із застосуванням достатньої кількості гелю, особливо в області кута щелепи.

Піднижньощелепна залоза

Якщо голова пацієнта помірно розігнута, то піднижньощелепна залоза може бути ультрасонографічно досліджена без будь-яких проблем. В першу чергу по середній лінії шиї ультразвуковий датчик переміщується в поперечному напрямку від під’язикової кістки до горизонтальної гілки нижньої щелепи. Іноді обидві підщелепні залози можуть відображатися одночасно. Потім, при русі датчика в сторону, паралельно горизонтальній гілці нижньої щелепи, можна отримати чітке зображення відповідної підщелепної залози. Тут необхідно забезпечувати хороший контакт гелю з датчиком на шкірі.

Під’язикова залоза

Дослідження під’язикової залози не має суттєвих відмінностей у процедурі, в порівнянні з дослідженням піднижньощелепної залози. Датчик поміщається на шкіру в поперечній площині по серединній лінії відразу під нижньою щелепою, що дозволяє візуалізувати обидві під’язикові залози. Важливо відзначити, що всі усереднені структури повинні знаходитися в межах 0,2 мм одна від одної, і будь-які значення, що різко виділяються, ретельно оцінюються і відкидаються і, якщо необхідно, повторно аналізуються.

АНАТОМІЯ

Поновіть свої знання з анатомії

Привушні залози складаються з призматичного тіла і двох видовжених частин: передня частина розташована на глибокій частині жувального м’язу, а більш глибокі подовжені частини, які досягають бічної стінки глотки, проходять між прешилоподібними м’язами і шилопіднижньощелепною зв’язкою.

Підщелепні залози розташовані у підщелепному просторі під дном ротової порожнини, вони мають мезиальне розширення, зване «гачком». Вивідна Вартонова протока виходить з цього розширення, яке розташоване біля основи вуздечки язика і відкривається в під’язиковий сосочок.

Під’язикові залози являють собою групу залоз, розташованих в під’язиковому просторі, які обмежені западиною язика, дном порожнини рота і підборідно-під’язиковим м’язом.

НОРМАЛЬНА УЛЬТРАЗВУКОВА АНАТОМІЯ

Привушні залози

Привушні залози, які є найбільшими з слинних залоз, укладені в окрему фасцію, яка проникає в залози, утворюючи різноманітні часточки. У поперечному розрізі привушна залоза є різко відокремленим, однорідним органом, з проміжною ехогенністю (Рис. 1).

Рис. 1. Нормальна привушна залоза.

Залозу можна чітко відрізнити від підшкірної жирової тканини. Передня частина залози сидить на жувальному м’язі і може бути віддиференційована від щічної жирової тканини, яка має більш низьку ехогенність, при скороченні і релаксації жувальних м’язів. Задня частина залози розташована в ретромандібулярній ямці і чітко відмежована спереду висхідною гілкою нижньої щелепи, а ззаду – грудино-ключично-соскоподібним м’язом та соскоподібним відростком. Медіо-каудальніше нижнього полюса привушної залози можна розрізнити заднє черевце двочеревцевого м’язу і внутрішню сонну артерію. Важливо пам’ятати, що невелика частина привушної залози може бути прихована акустичною тінню нижньої щелепи.

Всередині і навколо залози може бути виявлена внутрішня яремна вена і защелепна вена, які розташовані в паренхіми залози і при цьому можуть бути візуалізовані, особливо в поздовжній проекції. У поперечних проекціях, дистальніше защелепної вени, проектується шилоподібний відросток на паренхіму залози, який не слід плутати з сіалолітіазом. Лицьовий нерв зазвичай не видно. Однак при використанні сучасних датчиків з високою роздільною здатністю, іноді можна отримати сонографічне зображення основного виносного каналу.

Піднижньощелепна залоза

Піднижньощелепна залоза простягається краніально до нижньої щелепи і підборідно-під’язикового м’язу і має тісний зв’язок з переднім черевцем двочеревцевого м’язу. Піднижньощелепна залоза оточує у вигляді дуги задню межу підборідно-під’язикового м’язу і часто досягає вентро-медіально під’язикової залози. Ехогенні структури з елементом акустичного затінення часто проектуються в області воріт піднижньощелепної залози. У цій зоні необхідно проводити диференційну діагностику між елементами під’язикової кістки і сіалолітів піднижньощелепної залози, які можуть мати співставні характеристики при візуалізації. Характеристики сонографічного зображення піднижньощелепної залози включають проміжну ехогенну структуру з правильним ехо-малюнком, відповідним ехо-картині паренхіми привушної залози (Рис.2).

Рис. 2. Нормальна піднижньощелепна залоза.

Всередині і навколо залози сонографічно легко розрізняється лицьова артерія і лицьова вена, які проходять через залозу. Траєкторія виносної протоки залози іноді може бути візуалізована за допомогою ультразвукових датчиків з високою роздільною здатністю, навіть в разі відсутності обструкції протоки. Якщо мова йде про диференціацію елементів під’язикової кістки, то під час ковтальних рухів спостерігається її зміщення.

Під’язикова залоза

Візуалізація під’язикової залози іноді може бути проблематичною. Під’язикова залоза розташована під слизовою оболонкою в порожнині рота, нижче в проекції кінчика язика, поряд з вуздечкою язика. Дорзальна частина залоз часто торкається поверхні підщелепної залози.

Залоза обмежена вентрально і медіально підборідно-під’язиковим і підборідно-язичним м’язами, а каудально – нижньою щелепою. Короткі вивідні протоки зазвичай не можуть бути візуалізовані. Накопичення слини може бути виявлено всередині і навколо під’язикової залози, яке утворює ранулу (Рис. 3).

Рис. 3. Під’язикова ранула.

ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Вставка 4 містить короткий список варіантів патології слинних залоз.

Гострий сіалоаденіт

Оскільки нам доводиться мати справу з парними органами, важливо порівнювати обидві залози в одній картинці. Характерні знахідки пояснюються запальним набряком і збільшенням вмісту рідини в паренхімі, яка трансформується в процесі запалення. Зазвичай ми бачимо наступне:

• Дифузне розширення всієї ураженої залози.
• Орган може бути чітко відмежований від суміжних структур.
• Структура паренхіми виглядає рихлою, неоднорідною, грубо текстурованою і більш гіпоехогенною.
• Обмежені гіпоехогенні утворення можуть бути виявлені як супутня запальна реакція внутрішньозалозистих лімфатичних вузлів.
• Зони розрідження (як ознаки утворення абсцесів) візуалізуються гіпоехогенними з гіперехогенною навколішньою стінкою і вираженим дистальним посиленням сигналу.
• Грубо структуровані гіперехогенні ехо-сигнали, в центрі таких вогнищ розрідження, можуть відповідати вогнищам некротизованих тканин.

Хронічний сіалоаденіт

Сонографічне зображення сильно залежить від тривалості і ступеня запалення залозистої паренхіми. Як і в разі гострого сіалоаденіту, незаперечна диференціальна діагностика між різними патогенними формами хронічного сіалоаденіту не може бути поведена за допомогою однієї сонографії. Зазвичай ми бачимо наступне:

• Чітке збільшення нерівності ехотекстури.
• Внутрішня структура має неоднорідну картину, найбільш ймовірно внаслідок фіброзних змін паренхіми.
• Формуються невеликі кістозні ехо-осередки, які відповідають обмеженій ектазії проток (Рис .4).
• Іноді конкременти всередині залози визначаються як ехогенні структури з дистальною акустичною тінню.

Рис. 4. (A) Хронічний сіалоаденіт привушної залози. (B) Сіалоцеле привушної залози. (C) Дилятація протоки Стенсона (стрілки).

Диференційний діагноз має важливе значення в наступних ситуаціях:

1. Пацієнти, які страждають на синдром Гужеро-Шегрена, мають сонографічні ознаки збільшених, неоднорідно структурованих, гіпоехогенних слинних залоз. Усередині паренхіми виявляються численні обмежені гіпоехогенні утворення, що може бути пов’язано з кістозним розширенням проток, з одного боку, або зі збільшенням лімфатичних вузлів всередині залози, з іншого боку. Сонографічно структура слинних залоз виглядає у вигляді «хмарності».
2. Сіалоаденіт епітеліоїдних клітин (синдром Хеєрфорда) сонографічно характеризується багатою ехо-структурою, що переривається численними збільшеними лімфатичними вузлами, які проявляються як гіпоехогенні новоутворення.
3. Пухлина Кютнера піднижньощелепної залози візуалізується як утворення з невираженим ехо-сигналом в певній частині підщелепної залози, яке легко помилково приймається за аденому.
4. Ультразвук допомагає виявляти зміни після променевої терапії. Ехогомогенна картина зникає після опромінення, при цьому більш гіпоехогенний, а іноді і неправильний малюнок є ознакою втрати функції.
5. Інші вторинні патологічні зміни (набряк, інфекції і пухлини м’яких тканин) навколо слинних залоз легко відрізняються від первинної патології слинних залоз.

Абсцес привушної залози

Еволюція запального процесу характеризується гіпо-, анехогенним ураженням з неправильними краями. Зазвичай ми бачимо наступне [22-24]:

• Гіпо-, анехогенне ураження з неправильними краями.
• Периферична гіперваскуляризація, яка визначається при кольоровому доплерівському скануванні.
• У разі часткових некротичних змін, визначаються лімфатичні вузли з анехогенними областями некрозу.
• У разі утворення свища, визначається фістула, яка досягає шкірних покривів, що оточена набряклими тканинами.

Важливою початковою ознакою абсцесу є поява судин з лінійним і досить правильним напрямком, який згодом змінюється на більш неправильний, і характеризується численними анастомозами, що може бути визначено збільшенням інтенсивності кольорового доплерівського сигналу. У абсцесах кольоровий допплерівський сигнал має периферичну структуру, тому що в цьому випадку судини переплітаються по периферії абсцесу.

Збільшення лімфатичних вузлів

Лімфатичні вузли можуть бути виявлені всередині привушної залози. Проте тільки навколо підщелепної залози, через особливості ембріологічного розвитку. У привушної залози група малих лімфатичних вузлів (3-5 мм) розташована по ходу защелепної вени. Ці лімфатичні вузли здійснюють лимфовідтік з євстахієвої труби, зовнішнього слухового каналу і глибоких областей лиця. Лімфатичні вузли всередині та поза залози в нормі не перевищують 9 мм в діаметрі.

На ультразвуковому зображенні сонографічно нічим не примітної залозистої паренхіми можна виявити переважно множинні гіпоехогенні утворення, які часто не мають будь-якого дистального посилення сигналу. Сонографічно, як правило, неможливо отримати достовірні ознаки, які дозволили б провести остаточний диференційний діагноз між доброякісним і злоякісним збільшенням лімфатичних вузлів.

Надійне проведення диференціальної діагностики між реактивним лімфаденітом (Рис. 5), неходжкинською лімфомою (Рис.6), MALT лімфомою або метастатичним поширенням всередині залози неможливе лише на підставі сонографічних даних.

Рис. 5. Патологічний лімфатичний вузол.

Рис. 6. Первинна лімфома привушної залози.

Клінічні ознаки, число, розташування, а іноді і текстура вузлів можуть привести до діагнозу, але не замінюють гістологічний аналіз. Як і при збільшенні лімфатичних вузлів шиї, деякі автори згадують так званий «hilus» (ворота), як ознаку реактивного лімфаденіту.

Кістозні пухлини

Вроджені або набуті кісти слинних залоз зазвичай заповнюються прозорою рідиною. Ми зазвичай бачимо ехонегативні пухлини з чіткими межами і з дистальним посиленням сигналу (Рис.7).

Рис. 7. Кіста слинної залози (стрілки позначають привушну залозу, наконечники стрілки позначають кісту).

Важливо відзначити, що якщо кістозні пухлини виявляються сонографічно в обох привушних залозах, і якщо при цьому є відповідний анамнез захворювання, то необхідно запідозрити лімфоепітеліальні кісти, викликані ВІЛ-інфекцією.

Сіалолітіаз

Незважаючи на те, що зазвичай виявляється ознака дистальної акустичної тіні, відображення сигналу іноді може бути нечітким або недостатнім. Це явище є результатом відбитої ультразвукової складової, яка не досягає датчика, а розсіюється з площини зображення. Зазвичай ми бачимо ехонепроникний об’єкт з чіткою ознакою дистальної акустичної тіні (Рис.8) і дилатацією вивідних проток. 

Рис.8. Внутрізалозистий сіалолітіаз підщелепної залози.

Камені протоки привушної залози містять органічні компоненти і візуалізуються з великим зусиллям. Іноді може бути виявлений тільки виразний ехонепроникний об’єкт без дистальної акустичної тіні. Однак, у багатьох з цих випадків дилатація виносних проток слинних залоз може розглядатися як ще одна ознака розвитку сіалолітіазу, в разі, якщо конкремент не може бути чітко ідентифікований. Проте, розширення протоки може бути також викликано рубцевими зміни сполучної тканини (наприклад, ситуація після неадекватно виконаного розрізу протоки або після гострого запалення). Конкременти діаметром від 1,5 до 2 мм і більше, розташовані в області великих слинних залоз, можуть бути достовірно виявлені під час сонографії.

Важливо відзначити, що точне визначення положення сіалолітів (всередині та поза залозою, а також внутрішньопротокової локалізації) має велике значення. Диференціальний діагноз важливий як в разі наявності повітря всередині проток, так і в разі пневмопаротиту, сторонніх тіл, ангіолітіазу і кальцинованих лімфатичних вузлів або артеріовенозних мальформацій (Рис.9).

Рис. 9. Артеріовенозна мальформация слинних залоз.

Пам’ятайте, через обмежену чутливість і негативну прогностичну значимість, сонографія не дозволяє надійно виключати невеликі конкременти слинних залоз. Необхідні подальші діагностичні дослідження для виявлення конкрементів у пацієнтів з нормальними сонографічними даними і підозрою на літіаз.

Сіалоаденоз (сіалоз)

Всі великі слинні залози можуть одночасно вражатися сіалоаденозом. Сіалоаденоз – це не запальний стан, що характеризується двостороннім збільшенням слинних залоз, найчастіше привушних залоз. Зазвичай ми бачимо, що залози виглядають невиразно збільшеними, проблематично диференціюються від оточуючих структур, їх ехо-структура виглядає гомогенно гіперехогенною, також при сіалоаденозі не виявляються пухлиноподібні ураження. У деяких випадках привушна залоза настільки збільшена, що ультразвукове дослідження вимагає низькочастотного датчика для оцінки глибокої частини.

Доброякісні епітеліальні пухлини слинних залоз

Чітко визначена межа між навколишніми тканинами слинної залози і самою пухлиною є характерною рисою доброякісної пухлини слинної залози [34]. Оскільки ультразвукове дослідження не здатне візуалізувати нерви, неможливо достовірно встановити взаємозв’язок пухлин привушної залози з лицьовим нервом.

Плеоморфні аденоми мають однорідну/гіпоехогенну текстуру. Однак, іноді можуть бути помітні неоднорідні структури з твердими і кістозними включеннями. У цих випадках характерною ознакою є дистальне посилення сигналу (рис.10).

Рис. 10. Плеоморфна аденома привушної залози.

Мономорфні аденоми (аденолімфоми) також можуть візуалізуватися сонографічно однорідними і гіпоехогенними, як і в разі плеоморфних аденом. Якщо частка кістозних структур велика, аденолімфома також може проявляти себе повністю без ехо-сигналу з протяжним дистальним посиленням. Іноді в пухлині можуть бути ідентифіковані перегородки.

Решта менш поширених типів доброякісних пухлин слинних залоз (наприклад, базальноклітинна аденома, онкоцитома, лімфоепітеліальні ураження) також мають подібні неспецифічні сономорфологічні ознаки.

Остаточна сонографічна ідентифікація і диференціальна діагностика між різними типами доброякісних пухлин слинних залоз в даний час неможлива, хоча значна кістозна частина в новоутворенні має тенденцію вказувати на аденолімфому, а відсутність кістозних областей вказує на плеоморфну аденому. Певною мірою, пухлини привушної залози можуть бути віднесені до «поверхневої» або «глибокої» частини залози.

Доброякісні неепітеліальні пухлини слинних залоз

Лімфангіоми і гемангіоми (Рис. 11 і 12) мають подібні сономорфологічні характеристики, що робить неможливим проведення між ними диференційної діагностики.

Рис. 11. Лімфангіома всередині залози.

Рис. 12. Піднижньощелепна гемангіома.

Під час дослідження можуть бути виявлені крихкозв’язані альвеолярні структурні компоненти, що складаються частково з гіпоехогенних і гіпергеогенних областей. Сонографічне дослідження дозволяє оцінити глибину проникнення і розповсюдження цієї пухлини у відповідну слинну залозу і в зону оточуючих м’яких тканин.

Ліпоми, що розташовані всередині та поза залозою (Рис. 13) проявляються як різко відмежовані, овоїдні утворення, з гіпоехогенним і однорідним характером відбиття сигналу.

Рис. 13. Ліпома, що чітко визначається.

Ліпома має більш характерну картину гіпоехогенного відбиття сигналу, ніж решта паренхіми слинної залози, але її ехо-текстура більш гіперехогенна, ніж у інших типів внутрішньозалозистих пухлин, і при цьому вона має лінійну гіперехогенну пір’ясту текстуру.

Злоякісні пухлини слинних залоз

Зазвичай ми бачимо нечіткий край і неоднорідну ехо-текстуру. Можливо описати зв’язок між інвазивним ростом пухлини і навколишньою тканиною. Неможливо виявити залучення в злоякісний процес лицьового нерва. Найбільш поширеними злоякісними пухлинами слинних залоз є мукоепідермоїдна карцинома, аденокістозна карцинома, карцинома, яка виникає в плеоморфній аденомі і метастази віддаленого походження (Рис. 14).

Рис. 14. Метастатична меланома в привушній залозі (стрілки позначають привушні залози, наконечники стрілки позначають метастази).

Показання для проведення сонографічного дослідження іноді відсутні, так як на доопераційному етапі неможливо з повною упевненістю виявити доброякісну або злоякісну природу розвитку пухлини. Якщо підозрюється злоякісний процес, то тонкоголкова аспіраційна біопсія під ультразвуковим контролем може бути корисним інструментом для більш точної класифікації пухлини на доопераційній стадії.

Важливо відзначити, що якщо краї пухлини не можуть бути точно відображені при сонографічному дослідженні, особливо коли пухлина досягає кісткової або глибокої структури, діагностичну візуалізацію пацієнта слід розширити в будь-якому випадку до комп’ютерної томографії та/або магнітно-резонансної томографії.

Синдром Гужеро-Шегрена

Синдром Гужеро-Шегрена виникає в разі інвазії лімфоцитів і руйнування екзокринної залози. Це другий найпоширеніший автоімунний синдром після ревматоїдного артриту, який вражає слинні залози в 40-80% випадків. Це призводить до більш високої захворюваності на лімфоми в привушних залозах і слино-кам’яну хворобу. Зазвичай ми бачимо наступне:

• На ранній стадії сонографія в нормі.
• Пізніше відбувається збільшення залоз і масштабні структурні порушення.
• Залоза неоднорідна.
• У більш пізній стадії при сонографічному дослідженні виявляється сіалоектазія і виражена гіперваскуляризація при кольоровій доплерівській ультрасонографії слинних залоз.

Рис. 15. Мінімально інвазивні процедури під ультразвуковим контролем.

Рис. 16. Терапевтична ін’єкція Ботоксу всередину залози.

Кольорова допплерівська ультрасонографія слинних залоз

Стандартне B-сканування – це інструмент, що добре зарекомендував себе у діагностиці захворювань слинних залоз. Для пухлин, розташованих в слинних залозах, все більший інтерес представляє собою неінвазивний збір клінічної інформації, такої як ріст і інвазивність, а також встановлення точного діагнозу перед операцією. До того, як стали доступні переваги складної ультразвукової обробки, виконувалося стандартне дослідження із зіставленням простих сономорфологічних критеріїв, таких як анехогенні області, з конкретними гістологічними об’єктами. Протягом останніх декількох років кольорова доплерівська сонографія добре зарекомендувала себе, як невід’ємна частина хірургії голови та шиї, отоларингологічних органів і щелепно-лицевої хірургії, особливо в рамках передопераційної оцінки пухлин і шийних лімфатичних вузлів.

Кольорова дуплексна сонографія

Кольорова дуплексна сонографія (Вставка 5) являє собою комбінацію сонографії в В-режимі, імпульсної доплерографії і колірного кодування перфузійних областей. Основним принципом кольорової дуплексної сонографії є зрушення частоти сигналу, що передається, який обумовлений відбиттям від рухомих еритроцитів. Швидкість і напрямок, за якими наближаються еритроцити і віддаляються від датчика, надають інформацію, необхідну для проведення дуплексної сонографії.

Можливість використання підсилювачів доплерівського сигналу, для досягнення поліпшеної візуалізації пухлинної васкуляризації, надала нові можливості для характеристики новоутворень. Аналіз мікроваскулярізації і змін, які залежать від часу після введення підсилювача доплерівського сигналу, а також еластографія, є перспективними новими інструментами для визначення особливостей, які допомагають визначати, чи є конкретні зміни типовими для деяких типів пухлин слинних залоз (Рис.17).

Рис. 17. Дослідження слинних залоз за допомогою енергетичної доплерографії.

Резюме

Ультрасонографія зарекомендувала себе як первинна техніка візуалізації при діагностиці захворювань слинних залоз. Сонографічного обстеження зазвичай досить для діагностики сіалолітіазу. Якщо підозрюється хронічний сіалоаденіт або сіалоаденоз, а сонографічні дані виявляються недостатніми в окремих випадках може знадобитися стандартна сіалографія. Необхідне проведення гістологічного дослідження, як тільки буде встановлено діагноз новоутворення. У тому випадку, якщо збільшення і зв’язок пухлини з навколишніми тканинами неможливо визначити сонографічно, слід провести наступну комп’ютерну томографію або магнітно-резонансну томографію. Для проведення досліджень рекомендуємо використовувати апарат від компании GE Voluson E8.